Олень

Олень

О́лень (Cervus)  — рід ссавців родини оленевих (Cervidae), велика жуйна тварина (свійська та дика) із гілчастимирогами і коротким хвостом.

Часто назву роду вимовляють як «оле́нь», але така вимова вважається неправильною.

Олень — це сприятливий символ, що асоціюється з Сонцем, сходом, світлом, чистотою, оновленням, відродженням, творенням і духовністю. Завдяки схожості оленячих рогів з гілками образ оленя пов'язаний з Древом Життя. Крім того, роги оленя символізують сонячні промені, родючість. Дорослий олень-самець — сонячна емблема достатку.

Подібно до орла і лева, олень — одвічний ворог змії; символічно він пов'язаний з небом і світлом, тоді як змія асоціюється з ніччю і життям під землею. Олень в сутичці із змією символізує конфлікт позитивного і негативного, світла і тьми.

Як орел і кінь, олень є посередником між небом і землею, посланником богів. На оленях пересувалися хеттські, шумерсько-семітські і синтоїстські божества, олені запряжені у вози Часу і Різдва.

Найхарактерніші ознаки оленя — стрімкість, грація і краса; можливо, тому оленя пов'язують з поезією і музикою. У середньовічному мистецтві на Заході олень символізував самоту і непорочність, а в японській поезії — самота і любовне томління. У китайців означає щастя і довголіття, білий олень-самець символізує Шоу-синя, бога довголіття. Крім того, олень асоціюється з багатством і успіхом, слово «олень» в Китаї співзвучно слову «достаток».

Стародавні майя називали себе Ах-майя, «люди Оленя». Це тварина вважалася головним племінним прапредком і тому священною твариною. Сузір'я Оленя (Козеріг) у майя зв'язувалося з новим роком, черговим етапом в житті. Цього місяця рекомендувалося орієнтуватися тільки на земні турботи. Вважали, що як вдасться прожити місяць активного Оленя, таким буде весь рік. Вважалося, що ті, що народилися цього місяця відрізняються, з одного боку, зв'язком з традиціями, а з іншої — прагненням до нового, до вдосконалення того, що існує. У цей місяць стародавні майя зверталися до жерців за прогнозами або самі займалися пророцтвами.

У кельтів олень — символ Сонця, родючості і життєвих сил, гідності, мужності, швидкості, посередник між світом богів і світом людей. Кельти вірили, що олень — головна тварина в чарівних стадах богів. Роги оленя вважалися символічним відображенням гілок дерева. Відгалуження рогів, як суччя і листя, на деревах вважалися символами відродження і розмноження. Кельтський бог Цернунн, пов'язаний з циклами вмирання і відродження природи, зображався з гіллястими оленячими рогами або з оленем і биком, що стоять у його ніг. У легендах фігурує білий олень, який був для кельтів містичною твариною, що з'явилася на землю з Потойбічного світу і володіючим даром мудрості і всезнання.

Ведмедиця з ведмежатами

Ведмідь

Ведмі́дь бу́рий (Ursus arctos) — хижий ссавець родини ведме́девих (Ursidae). Цей звір є найбільш знаним видом своєї родини, одним з найбільших наземних хижаків у світі та найбільшим хижаком фауни України.

Попри те, що бурий ведмідь належить до хижаків, полюванням великої здобичі — лосів, кабанів, оленів — займаються далеко не всі з них, а головним чином ті, що мешкають у північній тайзі. Але і там м'ясоїдні інстинкти виявляють не всі з них, а в основному великі старі самці. Основним мисливським прийомом бурих ведмедів є підстерігання жертви в засідці, а потім швидкий ривок до неї з відстані кількох десятків метрів; але ведмідь може і переслідувати жертву на набагато більшій відстані. Полюючи на копитних, ведмеді виявляють вражаючу силу та невтомність в переслідуванні жертв.

В основному ж бурий ведмідь харчується переважно ягодами, плодами, горіхами, зеленими рослинами, комахами, їхнімиличинками, рибою (особливо під час масового нересту), падлом. Але цієї їжі він зазвичай з'їдає дуже багато. Наприклад, у шлунку одного ведмедя, що нещодавно встав з барлогу, було виявлено кілька кілограмів мурах та мурашиних яєць разом із будівельним сміттям з мурашників. Годуючись на вівсяних полях, ведмеді з'їдають велику кількість зерна, а ще більше псують та витоптують. Сильно ушкоджують вони і дерева, на котрі видираються за фруктами або кедровими горіхами.

Бурі ведмеді полюбляють мед, за що цей вид і отримав свою назву у слов'янських мовах. Мед ведмеді добувають з гнізд дикихбджіл, а також можуть розорювати пасіки.

Самки приносять потомство раз на 2—4 роки. Тічка в них продовжується з травня до липня, загалом 10—30 днів. Під час гону звірі, зазвичай мовчазні, починають видавати гучне ревіння (особливо самці). Між самцями можуть виникати бійки за самку, що іноді навіть закінчуються смертю; переможець іноді може їсти переможеного. Самка може паруватись з кількома самцями під час однієї тічки.

Вагітність у ведмедиці протікає з латентною стадією, ембріон не починає розвиватись приблизно до листопаду, коли самиця лягає в барліг. Всього вагітність продовжується 6—8 місяців, пологи відбуваються з січня до березня, коли самиця ще перебуває в зимовій сплячці. Ведмедиця народжує 2—3, зрідка 4 або навіть 5 ведмежат вагою 340—680 грамів та довжиною до 25 см, вкритих короткою рідкою шерстю, сліпих та глухих. Вушні проходи у них відкриваються на 14 день; через місяць вони прозрівають. Вже на третій місяць життя ведмежата мають повний набір молочних зубів і, окрім материнського молока, починають їсти ягоди, зелень та комах. В цьому віці вони важать близько 15 кг, і величиною приблизно з собаку; до шостого місяця життя ведмежата важать 20—25 кг.Лактація та годування ведмежат молоком можуть продовжуватись до 18 місяців.

Батько своїм потомством не займається, ведмежат виховує одна самка. Часто з ведмежатами, що народились цього року, біля самки перебувають минулорічні ведмежата (зазвичай також самки), так звані «пестуни». Такі «пестуни» остаточно відділяються від матері на 3—4 році життя.

Статевої зрілості ведмеді досягають в 4—6 років, але рости продовжують до віку 10—11 років. Тривалість життя в природі — 20—30 років, в неволі — 47—50 років.

Білка звичайна

Білка

У наші дні звичайна білка все ще часто зустрічається в багатьох лісах Європи і Азії. Проте у Великій Британії білки з'являються дедалі рідше. Чисельність цієї популяції білки залежить від наявності кормів. Основна причина цього явища - харчова конкуренція з боку сірої білки. 
СПОСІБ ЖИТТЯ

            За допомогою сильних задніх лапок з гострими кігтиками звичайна білка чудово лазить по деревах. Вона віддає перевагу сосновим лісам з багатим підліском, але пристосувалася і до життя в змішаних та листяних лісах. Раніше білки зустрічалися у сільській місцевості, а тепер їх все частіше можна спостерігати у міських садах та парках. Білки, що живуть у міських парках і садках, беруть їжу, яку їм приносять люди, проте їхні лісові родичі прагнуть уникати людей. 
            За винятком шлюбного періоду, білки ведуть одиночний спосіб життя. У холодні зими іноді в одному гнізді живе декілька тварин; ймовірно, вони зігрівають одне одного своїми тілами. Гніздо білок побудоване з гілок і має кулясту форму. Усередині воно вистелене м'яким рослинним матеріалом. Білки, що не мають свого гнізда, живуть у покинутих дуплах дерев. Окрім покинутого дупла дятла, вони можуть тимчасово поселитися і в порожніх гніздах сорок або ворон. Звичайна білка линяє двічі на рік. Проте хвіст линяє за цей період тільки один раз. Влітку в неї коротка і ніжна рудувато-коричнева шерсть, яку з серпня по листопад поступово замінює густіша і темніша зимова шерсть. Забарвлення цих білок сильно варіює не тільки в залежності від виду, але й у межах одного виду воно міняється залежно від району, сезону, віку тощо. 
РОЗМНОЖЕННЯ

            Білка приводить дитинчат тоді, коли у природі є вдосталь їжі. Самка може мати до двох приплодів на рік. У кожному приплоді в середньому буває від 2 до 4 білченят. Спаровування білок може тривати з грудня по липень (час залежить від регіону). У період гону декілька самців переслідують самку. Самка вибирає самця, який їй найбільше подобається, і злучається тільки з ним. Під час вагітності високо на дереві вона влаштовує гніздо з гілок, яке має форму кулі, з двома, розташованими збоку входами. Всередині гніздо вистелене м'якими рослинами та пухом. У перші дні після пологів самка перебуває неподалік від гнізда і регулярно годує білченят. 
            Через три тижні у дитинчат розплющуються очі і починає рости шерсть. У віці семи тижнів вони починають виходити з гнізда і приймати тверду їжу. Проте мати годує їх молоком ще приблизно три тижні. 
ЇЖА

            Білки ведуть активний денний спосіб життя. Вони проводять дні у пошуках їжі, частину якої відразу ж з'їдають, а іншу ховають у схованки, таким чином роблячи запаси на зиму. Коли кількість їжі зменшується, білки виходять на пошуки корму вже з самого ранку. Раціон звичайної і сірої білок дуже подібний. В Англії скоротилося чисельність звичайних білок, оскільки сірі білки, що живуть тут, є їхніми безпосередніми харчовими конкурентами. Протягом всього року білки харчуються насінням дерев - сосновими і кедровими шишками. Більшу частину корму вони ховають у густому чагарнику або у покинутому гнізді-схованці, щоб пізніше повернутися сюди і з'їсти. Багатьом випадало бачити білок, що гризуть шишки. При цьому звір тримає шишку передніми лапками і крутить її, обгризаючи лусочки, під якими заховане насіння. Меню білок залежить від регіону, в якому вони проживають, і, крім насіння, зазвичай складається з квітів, молодих пагонів, комах, горіхів, плодів шипшини і грибів. Білки рідко їдять жолуді. Іноді навесні вони руйнують гнізда дрібних птахів, поїдаючи їхні яйця. Лісники не полюбляють їх за те, що вони, щоб дістатися до соковитого лика, обривають з дерев кору. 

Зграя вовків

Вовк

Вовк населяє всі типи життєвого простору: від арктичної тундри й просторих степів до високих гір і лісів. У минулому вовки мешкали майже по всій північній півкулі, а сьогодні вони зустрічаються лише в небагатьох місцях. Полювання на них не припиняється. З кожним роком вовкам дедалі складніше здобувати собі їжу. 
РОЗМНОЖЕННЯ

   Вовчихи досягають статевої зрілості зазвичай на другому році життя, а самці -тільки у віці трьох років. Гін у вовків буває взимку. В залежності від регіону проживання, він може тривати з грудня по березень. 
   Вовки створюють пари на все життя, тому гін у дорослих вовків, які зберегли свою пару, відбувається за мирних обставин. Біля молодих і одиночних старих самок нерідко збирається група самців, між якими відбуваються бійки. 
   Вагітність у вовчих триває від 62 до 75 діб. У середньому самка приводить від 4 до 7 вовченят. Дитинчата з'являються на світ навесні. Вони сліпі, їхні вушні отвори закриті. Вовченята вкриті рідкою бурою шерсткою. Очі в них розплющуються приблизно через 9-15 днів після народження. З лігва вовченята вперше виходять у тритижневому віці. 
   Самка протягом 1,5 місяця годує вовченят молоком, але вже в цей час батьки годують їх також і напівперетравленим м'ясом, що його відригує самець. Весь час протягом вигодовування дитинчат батько приносить самці і вовченятам їжу. Потім батьки навчають щенят полювати. Попри турботу батьків, смертність вовченят є дуже високою. 
СПОСІБ ЖИТТЯ

   Вовки тримаються сімейними зграями. Пари утворюють на все життя. Ядро зграї - цьогорічні молоді тварини з батьками, до яких приєднуються неодружені самці. Вовки тримаються в межах прилеглого до лігва району. Кожна сім'я мешкає на своїй ділянці. Межі своєї території вони мітять за допомогою сечових краплень або випорожнювань. Вовки влаштовують лігва під вивернутим корінням дерев, серед бурелому, в ущелинах скель. На великих тварин вони полюють усією зграєю. При цьому вовки практикують розділення обов'язків: одні біжать по п'ятах жертви, а інші - напереріз або неквапом підбігають, а потім змінюють своїх товаришів, що переслідують здобич. Ці хижаки активні в нічний час. Про свою присутність вовки нерідко дають знати гучним завиванням. За допомогою різного роду завивань вовки обмінюються між собою інформацією. 
ВОВК І ЛЮДИНА

   Люди завжди боялися вовків. Жодна інша тварина не зазнавала такого переслідування з їхнього боку, як вовк. Від повного вимирання цю тварину врятували кмітливість і здатність пристосовуватися до різних умов життя. Колись вовки населяли обширні простори США, у наші ж дні вони зустрічаються лише в декількох регіонах. Вовки були повністю знищені в Японії. У Мексиці проживає близько 50 вовків, в Іспанії і Португалії їх є близько 200, а на території України нараховують до 2 500 особин. Первинною причиною скорочення чисельності вовків було зменшення площі лісових масивів. Люди відловлюють, отруюють і відстрілюють вовків. Збереження виду залежить від того, чи навчиться людина співіснувати з цим звіром. 
ЇЖА

   Вовк - це типовий хижак, їжу цей звір добуває самостійно, активно розшукуючи і переслідуючи жертву. Основу його живлення складають копитні тварини. У тундрі - це північні олені, у лісах - олені, дикі кабани, а в степовій і пустельній зоні - домашні тварини й антилопи. Вовки також полюють на зайців, мишоподібних гризунів (полівок, лемінгів), ховрахів. У літній час вони руйнують пташині гнізда, поїдаючи яйця і пташенят птахів, що гніздуються на землі (водоплавних, тетерукових). Іноді здобиччю вовків стають лисиці і єнотовидні собаки,а часом і домашні собаки. 
   Серед вовків поширений канібалізм. За нагоди вовки не гидують і мертвечиною. У південних частинах ареалу вовки харчуються також рослинною їжею - ягодами, фруктами та грибами. У степах вони нерідко здійснюють набіги на баштани кавунів і динь - таким чином вовки вгамовують спрагу, оскільки потребують регулярного водопою. Голодний вовк здатний з'їсти до 10 кг м'яса. 
ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО...

• Вовки - дуже обережні тварини і намагаються уникати зустрічей з людиною. На людину нападають тварини, хворі на сказ.
• Зграї вовків на півночі Америки мігрують на тисячі кілометрів, слідуючи за оленями карібу.
• У Північній Америці живе декілька підвидів вовка, а в Арктиці проживає полярний вовк. У національних парках Йеллоустон і Глейшер живе особливий підвид - північний гірський вовк. Він занесений до Червоної книги МСОП.
• На півдні США мешкає дуже рідкісний рудий вовк.
• Знаменитий „вовк-одинак" - це тварина, яка залишила зграю. Такі звіри уникають контактів з іншими вовками і рідко виють.

Лисиця в снігу

Лисиця

Лисиця звичайна або руда (Vulpes vulpes, syn. Vulpes fulva)  — найбільш розповсюджений та широко відомий вид родулисиць (Vulpes) родини Псові (Canidae). Вона також є найбільшим видом роду: довжина тіла 60-90 см, хвоста — 40-60 см, маса 6-11 кг. У більшості випадків забарвлення спини яскраво-руде, часто з неясним темним візерунком, черево біле, іноді чорне. Забарвлення у тварин з південних районів ареалу тьмяніше. Поряд з типово забарвленими «вогнівками» зустрічаються особини з темнішим хутром: сиводушки, хрестовки, чорно-бурі. Зрідка в природі зустрічаються альбіноси.

Лисиця, хоч і належить до типових хижаків, харчується дуже різноманітними кормами. Серед їжі, що вона вживає, виявлено більше 400 видів одних тільки тварин, не рахуючи кількох десятків видів рослин. Повсюдно основу її харчування складають дрібні гризуни, головним чином полівки. Можна сказати, що від їхнього достатку та досяжності в значній мірі залежить стан популяції цього хижака. Більш крупні ссавці, зокрема зайці, відіграють в харчуванні набагато меншу роль, хоча в деяких випадках лисиці їх цілеспрямовано ловлять, особливо зайчат, а під час заячого мору можуть поїдати трупи. Іноді великі лисиці можуть нападати на телят сарни. Птахи в харчуванні лисиці не такі важливі, як гризуни, хоча цей хижак ніколи не впустить випадку піймати птаха, що опинився на землі (починаючи від найдрібніших і до найбільш крупних, наприклад гусей та глухарів), а також знищити кладку яєць або нелітаючих пташенят. Також лисиця може красти свійських птахів, але, згідно зі спостереженнями зоологів, робить це набагато рідше, ніж прийнято вважати.

В пустелях та напівпустелях лисиці часто добувають плазунів. В Канаді та північно-східній Євразії лисиці, що живуть вздовж великих річок, сезонно харчуються майже на 100 % лососевою рибою, що загинула після нересту. Майже повсюди влітку лисиці поїдають масу жуків та інших комах. Нарешті, вони охоче використовують для харчування усіляке падло, особливо в голодні періоди.

Рослинні корми — плоди,фрукти, вегетативні частини рослин — входять до складу харчування лисиць майже всюди, але найбільше на півдні ареалу; втім, ніде вони не відіграють основної ролі в харчуванні виду.

Індивідуальна ділянка, яку займає пара або сім'я лисиць, має забезпечувати їх не тільки достатньою кількістю корму, але й придатними для влаштування нір місцями. Лисиці риють їх самі, або (що трапляється часто) займають нори борсуків, сурків, песців, песців та інших риючих тварин, пристосовуючи їх до своїх потреб.

Найчастіше лисиці оселяються на схилах ярів та пагорбів, вибираючи ділянки з добре дренованим піщаним ґрунтом, захищені від залиття дощовими, ґрунтовими та талими водами. Навіть якщо нора викопана самостійно, не кажучи вже про борсучі, песцеві і т. ін., вона звичайно має кілька вхідних отворів, що ведуть через більш або менш довгі тунелі в гніздову камеру. Інколи лисиці використовують природні сховища — печери, розщілини скель, дупла в товстих деревах, що впали. У більшості випадків (але не завжди) житло буває добре вкрите в густих заростях. Але його демаскують довгі стежки, а поблизу — великі викиди ґрунту біля входів, численні залишки їжі, екскременти і т. ін. Нерідко на «містечках» лис розвивається пишна сорна рослинність.

Як правило, лисиці використовують постійні сховища лише в період виховання молодих, а протягом решти року, зокрема взимку, відпочивають у відкритих лігвах в снігу або траві. Але, рятуючись від переслідування, лисиці у будь-яку пору року можуть переховуватись у першій-ліпшій норі, яка зустрінеться в місцях їхнього життя.